Марина — цариця московська

Свої листи на батьківщину вона підписувала: «Марина — цариця московська». І вона була нею — царицею московською. Щоправда, всього лише дев’ять (!) днів у році 1606-му. І потім вісім років неймовірних злетів і карколомних падінь.

Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи істо­рії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.

Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...